Марина та Сергій Дяченко
"Ритуал"
Як знає листя на дереві, коли вириватися з бруньки? Коли обертатися до сонця, змінювати колір і падати під ноги тим, хто живий? Хіба останній листок не продовжує гілочку, не продовжує гілку, не продовжує стовбур, хіба щонайостанніший листочок не є посланцем коріння, яке й бачити дано не всякому?
Юна істота, діва... вінценосний здобич... окраса твого промислу... Нехай зміцнить тебе життям своїм, і радістю, і молодістю... Досягни успіху в промислі й виконай Ритуал, і здіймися до зірок, і жар гортані твоєї зрівняється із сонячним полум'ям..."
Довідавшись про викрадення принцеси, навколишні лицарі вирушали її рятувати; безліч їх трагічно гинуло, однак історія зберегла імена кількох щасливчиків, що насправді зуміли домогтися свого. Ймовірно, їм траплялися геть старі, або хворі, або немічні дракони.
- У вас... ну, взагалі, у драконів бувають імена, як і в людей?
- У людей, - сухо поправив він, - у людей, як і у драконів.
- Можна взнати, як вас звуть?
- Я спіймала символ, що означає "вогонь".
- Вітаю, - говорив Арман серйозно,- ти вичерпала з моря вже три жмені води! Працюй, і відкриєш дно.
- Вельмишановний добродію, - сказала Юта гордовито. - Невже ви вважаєте, що принцеси в палаці більш нічого не роблять, тільки кіз доять, еге ж?
- Може, ти вмієш співати? - глузливо поцікавилася принцеса.
Арман за своїм звичаєм висмикнув із потилиці волосину:
- Лише над морем. Під завивання вітру.
- Замкни мене, - вона схлипувала.
- Замкну, - обіцяв він утомлено.
- На три замки...
- На чотири.
- Можеш побити мене, якщо хочеш...
- Поб'ю...
- Ні, правда, я заслужила!
- Заслужила. Ну годі, не плач.
- Мені погано... Голова...
- Минеться.
- Армане, ти величезний, вогнедихий ящір... Ну що тобі до зіниці мишеняти?
- Як на тебе, вірші, це як? - запитав Арман тоном провокатора.
Юта піднеслася духом, натхненно зблиснувши очима:
- Це те, чого не можна побачити, можна тільки відчути...
- Добре, - сказав він серйозно. - От я кажу: "корж розчиняється у моєму животі". Це вірші.
- Дурниці! До чого тут корж!
- Але ж я ніколи не бачив, як він розчиняється. Проте відчуваю це чудово!
- Знаєш... Я не вважаю, що вбивати братів або навіть битися з Юккою... Що це почесніше, ніж розповідати про самотнє небо.
- Армане... Ти дракон і нащадок драконів... "Я здіймаюсь до небес"... Ти бачиш усе це інакше... Мені так заздрісно, що ти літаєш, а я... Зроби мені подарунок, Армане!
Він відчув недобре.
- Покатай мене на спині! - видихнула принцеса.
Проте людина, що літала на драконі, не може жити згідно палацовим Ритуалам.
Помре від туги.
Довідавшись про викрадення принцеси, навколишні лицарі вирушали її рятувати; безліч їх трагічно гинуло, однак історія зберегла імена кількох щасливчиків, що насправді зуміли домогтися свого. Ймовірно, їм траплялися геть старі, або хворі, або немічні дракони.
- У вас... ну, взагалі, у драконів бувають імена, як і в людей?
- У людей, - сухо поправив він, - у людей, як і у драконів.
- Можна взнати, як вас звуть?
- Я спіймала символ, що означає "вогонь".
- Вітаю, - говорив Арман серйозно,- ти вичерпала з моря вже три жмені води! Працюй, і відкриєш дно.
- Вельмишановний добродію, - сказала Юта гордовито. - Невже ви вважаєте, що принцеси в палаці більш нічого не роблять, тільки кіз доять, еге ж?
- Може, ти вмієш співати? - глузливо поцікавилася принцеса.
Арман за своїм звичаєм висмикнув із потилиці волосину:
- Лише над морем. Під завивання вітру.
- Замкни мене, - вона схлипувала.
- Замкну, - обіцяв він утомлено.
- На три замки...
- На чотири.
- Можеш побити мене, якщо хочеш...
- Поб'ю...
- Ні, правда, я заслужила!
- Заслужила. Ну годі, не плач.
- Мені погано... Голова...
- Минеться.
- Армане, ти величезний, вогнедихий ящір... Ну що тобі до зіниці мишеняти?
- Як на тебе, вірші, це як? - запитав Арман тоном провокатора.
Юта піднеслася духом, натхненно зблиснувши очима:
- Це те, чого не можна побачити, можна тільки відчути...
- Добре, - сказав він серйозно. - От я кажу: "корж розчиняється у моєму животі". Це вірші.
- Дурниці! До чого тут корж!
- Але ж я ніколи не бачив, як він розчиняється. Проте відчуваю це чудово!
- Знаєш... Я не вважаю, що вбивати братів або навіть битися з Юккою... Що це почесніше, ніж розповідати про самотнє небо.
- Армане... Ти дракон і нащадок драконів... "Я здіймаюсь до небес"... Ти бачиш усе це інакше... Мені так заздрісно, що ти літаєш, а я... Зроби мені подарунок, Армане!
Він відчув недобре.
- Покатай мене на спині! - видихнула принцеса.
Проте людина, що літала на драконі, не може жити згідно палацовим Ритуалам.
Помре від туги.